АудіогідСофійський собор
Ayasofya-i Kebir Cami-i Şerifi
Знаменита історична мечеть у великому, колись візантійському храмі, прикрашеному куполами й вітражами.
Айя-Софія, або турецькою Ayasofya-i Kebir Cami-i Şerifi, височіє в самому серці Стамбула — там, де, здається, зустрічаються Європа та Азія. Варто лише переступити поріг, як відчуття захоплення величчю поглинає все: сонячні промені ллються крізь високі арочні вікна, відбиваючись від мармурових стін і мерехтливих мозаїк, що сяють, немов коштовне каміння. Головний купол, який здіймається понад п’ятдесят метрів над підлогою, створює враження легкості й ширяння — його підтримують менші напівкуполи й могутні аркадні колони.
Історія Айя-Софії охоплює майже п’ятнадцять століть: її збудували як собор християнської Візантійської імперії за часів імператора Юстиніана на початку шостого століття. Це була найбільша церква світу свого часу, простір, гідний імператорських церемоній, увінчаний інженерним дивом — величним куполом, що тримається на вигнутих трикутних підпорах, так званих парусах; таке інженерне рішення гармонійно розподіляє вагу й забезпечує виняткову стійкість. Архітектура собору стала зразком для багатьох православних храмів, а через століття — і для численних монументальних мечетей.
З плином часу ця велична споруда змінювала своє призначення разом із поворотами історії. Після того, як у середині п’ятнадцятого століття місто підкорилося османам, собор став мечеттю. Додали елементи, притаманні ісламському богослужінню: чотири стрункі мінарети, молитовну нішу (міхраб), масивні люстри. Водночас багато християнської спадщини залишилося: мозаїки із зображеннями святих та імператорів були приховані під штукатуркою, а не знищені. Деякі з цих золотих і кольорових мозаїк знову побачили світ, коли у двадцятому столітті будівлю перетворили на музей.
Побувавши і храмом, і мечеттю, Айя-Софія стала символом духу і прагнень великих імперій. Тут коронували імператорів, тут переможці дякували небесам, тут поєднувалися духовні й мистецькі традиції. Протягом століть до реставрації долучалися міжнародні фахівці й інженери: османські зодчі укріплювали будівлю підпорками та контрфорсами, європейські реставратори дев’ятнадцятого століття розчищали візантійські шедеври, а сучасні турецькі спеціалісти дбайливо зберігають і християнські, і ісламські елементи.
Сьогодні Айя-Софія знову функціонує як мечеть, але її верхні галереї водночас відкриті для відвідувачів як музей. Такі зміни час від часу викликають світові дискусії про спадщину й ідентичність, що лише доводить — ця споруда досі здатна дивувати й надихати. Незважаючи на пожежі, землетруси та політичні бурі, Айя-Софія залишається незмінною. Це більше, ніж просто каміння й мистецтво: живий свідок багатошарової історії Стамбула, який і далі запрошує нові покоління увійти всередину й спробувати розгадати його таємниці.